Під стелею «Стейплз-сентра» літали ськейтбордери. Ськейтбордер літає - видовище, що захоплює в своїй абсурдістськой красі. Скажімо, ськейтбордер їде або ж йде - з цим все ясно. Татуїровки, шорти камуфляжів, застебнуті десь на рівні екстремальних регіонів людського тіла, нісенітні кінцівки, не так увіткнені і щось не те що роблять, - поклади його горизонтально, і буде брейк-данс. Та варто йому злетіти, і стає ясно, що все в нім - натурально, як по Чехову. Бо природа сконструювала його таким, від кедов до бандани, щоб він постояв у краю трампліну, з якого нормальній людині і з парашутом зістрибнути було б страшно, встав на дощечку з такусенькимі коліщатками і шуранул вниз майже по прямовисній, а потім - летіти, так і так вигинаючи своє худе тіло в ретельно вивірених аеродинамічних конвульсіях, після чого, подарувавши людству цей маленький момент даоської мудрості, впасти на землю і сказати «shit!».

Ськейтбордеров, падаючих на тренувальній сесії за день до відкриття ігор, було багато. Екстремальні, ясна річ, не стануть себе утрудняти репетицією "обов'язкової програми" - всякому хотілося шикануть чимось новеньким, та навіть і не шикануть зовсім, а так... подивитися, що вийде. Адже справжній екстремальний - сам собі суддя, суперник і тріумфатор. Головні виклики він кидає сам собі, в боротьбі з собою ж і бере головні перемоги. Як сказав ідол мотофристайлу Тревіс Пастрана: "Краще розтрощити собі голову, роблячи щось, чого ніхто не робив ранішим, ніж виграти золото безпечним трюком". У цьому, власне, і є вся суть екстремального спорту, а також секрет його популярності.

Не випадково зі всіх численних починів американського спортивного медіагиганта ESPN саме X Games, щорічна "екстремальна олімпіада", є одним з найуспішніших. У найближчі три дні спортсмени з різних країн світу (але в основному все-таки з Штатів) політають в Лос-Анджелесі на славу. Змагання пройдуть у велосипедному класі ВMX (який дебютує на Олімпіаді в Пекіні), скейтборді (можливий дебютант Олімпіади-2012), мотокросі і авторалі. Крім того, неподалеку, в Пуерто-еськондідо, змагатимуться і серфери, але на мексиканський пляж вашого кореспондента редакція не пустила, піклуючись про його здоров'я. Отже чекайте в найближчих номерах розповіді про екстремальних велосипедистів, ськейтбордерах і мотоциклістах - благо, про них є що розповісти.

Це вже тринадцяті по рахунку ігри, і телевізійні рейтинги останніми роками тільки і роблять, що ростуть, особливо в самих цінованих демографічних категоріях - молодіжних. Причина успіху цілком очевидна: X Games одночасно задовольняють потреби і звичайних спортивних уболівальників, надаючи захоплюючим, але по суті своїй анархічним ігрищам екстремальних вигляду нормального змагання, і самих екстремальних, даючи їм бути самими собою. Ну а то, що попит на людей, що скачуть на скейтборді, мотоциклах і велосипедах, нині великий, так це і зовсім ні для кого не секрет.

Адже ще десять років тому, коли МОКНУВ відкрив двері зимових Ігор для сноубордінга, багатьом здавалося, що прийшов кінець світу. Ретроградів епатіровал вид розхристаних маріхуанщиков на святих подножіях Олімпу, та і самі екстремальні не дуже вже прагнули прімазаться до істеблішменту. Найбільший у той час сноубордер Терье Хааконсен з Норвегії і зовсім відмовився від участі, сказавши що Олімпіади з їх організацією, жорсткими правилами і ультранационализмом неприємно духу його виду спорту, а Хуана Антоніо Самаранча і зовсім порівняв з Аль Каноні. Природно, в тому ж Нагано миттєво вибухнув скандал, коли МОКНУВ хотів відібрати золото у першого в історії олімпійського чемпіона по сноубордінгу канадця Роса Ребальяті - за те, що той дув "травички". "Ну ось, ми ж говорили!" - кричали консерватори. Сноубордери ж не забули відмітити, що вони-то на Ігри не напрошувалися - МОКНУВ сам їх захотів.

Що ж, МОКНУВ як і раніше їх хоче. Скейтбординг, швидше за все, буде наступним членом олімпійської сім'ї. Правда, олімпійський рух тут зіткнувся з досить цікавою проблемою, увязненою в тій же самій волелюбній, стихійній суті екстремального спорту. Річ у тому, що у ськейтбордеров немає національних федерацій. Ну навіщо вони ним, дійсно?! Йди на вулицю і стрибай на поручні - навіщо тобі для цього комітети, бюджети і президенти? Але оскільки без федерації на Олімпіаду їхати не можна, довелося МОКНУВ терміново шукати, під чиє б крило посадити ськейтовую молодь. У результаті розсудили, що раз дія відбувається на колесах, то скейтборду саме місце - у федерації... велосипедного спорту. Відсутність педалей нікого не збентежила, та і виходу іншого не було - не до легкої ж атлетики це щастя приписувати. Отже, може, і приїдуть "велосипедисти" до Лондона в 2012-му - приймай, планета, майбутнє спорту.

Це, до речі, не жарт і не сарказм. Чом би дійсно майбутньому не бути з тими атлетами, які стали ними не для того, щоб звеличити своє ім'я, когось розгромити або, не дай бог, підняти вище прапор національного спорту, а просто щоб як слід "зволікатися", відчути адреналін, подолати щось в собі. Отримати кайф, одним словом. Для адже екстремальних саме це - альфа і омега, головна і єдина золота медаль. Чого ж тут поганого? Хіба такому спортсменові треба накачувати себе стероїдами, мухльовать і скандалити? Він дуже зайнятий отриманням задоволення від того, що робить. А це, погодитеся, сильно виділяє його на тлі традиційних спортсменів, яким часом спорт доставляє більше мук, чим радощі.

А ськейтбордери в "Стейплз-сентре" продовжують літати і падати. Падають професійно, на підлогу не гуркають, а спокійно ковзають із задумливими особами. Мабуть, тренування у них - щось схоже на медитацію. А що для них змагання? А ось подивимося. Скоро вони полетять по-дорослому. Швидше, вище, повний відліт.